Місто Львів, від заснування якого минуло понад 750 років, який пережив багато епох, переніс панування загарбників різних формацій, - був і залишився українським містом, колискою національної культури, батьківщиною безлічі талановитих і геніальних особистостей у сферах науки, культури, освіти і медицини.

Тут, вперше в Україні і в східно-слов’янському світі було запроваджено масове книгодрукування (1574 рік); заснована Острожська академія (1577 рік); з 1586 року силами Ставропігійського братства була створена мережа шкіл в Галичині, завдяки чому більшість населення було освіченим. Ці добрі традиції львів’яни пронесли крізь віки, незважаючи на несприятливі умови через загарбницьку політику сусідів. Так, до 1939 року в одному лише Львові видавалося понад сто різних періодичних друкованих видань. Львів зберіг відчуття галицької західно-української столиці від старих часів, незважаючи на масові репресії, депортації та різного роду утиски, які зазнав наш народ, особливо за часи комуністичного режиму. Величезну роль у збереженні цих традицій зіграла Українська церква на чолі з її патріархом, митрополитом А.Шептицьким. Граф за походженням і дуже заможня людина, всі свої кошти віддавав на розвій української національної культури. «Тільки такий народ є богатий і сильний, у якому всі, або, майже всі, є заможні. Не много користі із богатства суспільства, коли не розложені вони на всі верстви його» - вважав митрополит Андрей. Крім численних шкіл, таборів для виховання молоді, на його кошти та доброчинні пожертвування було створено у Львові першу доброчинну лічницю, яка мала на меті оздоровлення найбідніших верств населення. Там, вперше у Львові, був встановлений рентгенапарат для масового огляду населення; на рівні європейських стандартів було хірургічне відділення та фтизіатричний відділ. Старожили і по сьогоднішній день з вдячністю згадують високий професійний рівень спеціалістів лічниці і прекрасний догляд за хворими сестрами-монахинями. Після 1939 року ця добра традиція була зруйнована, як і багато інших. З приходом до влади демократичних сил на Львівщині знову розпочались процеси духовного, культурного та господарського відновлення, реабілітоване добре ім’я митрополита А.Шептицького, а разом з тим відновлена його лічниця і легалізована Українська церква.

На Львівщині активно діють різні товариства, в т.ч. і Українське лікарське товариство.Розвиток і становлення фтизіатрії на Львівщині також має свою історію, початок якої сягає ХІХ сторіччя і триває до наших днів; історію, що багата на цікаві факти, видатні особистості медиків-фтизіатрів, які своєю працею і знаннями вклали вагомий внесок у розвиток фтизіатрії як науки, так і практичної медицини.

На даний час відомо, що Галичина в кінці ХІХ на початку ХХ сторіч, з усіх Європейських країн була, чи не найбільше уражена туберкульозом.

Низький життєвий рівень населення, зокрема в містах, відсутність методів раннього виявлення, захисту і ліків призводили до масового поширення туберкульозу, та значної смертності від нього. Так, кожна третя дитина, яка захворювала на туберкульоз, впродовж 1-2 років – вмирала; дорослі також жили недовго.

Щодо форм туберкульозу, то найчастіше діагностувалися поширені, полікавернозні, занедбані процеси, а у дітей – туб.менінгіти, летальність від яких була 100-відсоткова.Медики-фтизіатри старшого покоління згадують, що у 30-х роках минулого сторіччя у м.Львові, на вул.Замарстинівській 274, функціонував санаторій для хворих на туберкульоз, збудований за типовим проектом.

З 1946 року на цій базі функціонували туб.стаціонари для різних форм туберкульозу (а з 1988р. до даного часу – дитяче стаціонарне відділення ММО «Фтизіопульмонологія»). Поминувши нищівну репресивну політику Совєтського уряду на галицьких теренах, як незаперечний факт необхідно відзначити, що створення у післявоєнні роки чіткої системи диспансерної системи нагляду за хворими на туберкульоз та їх лікування було дуже ефективним і спрацювало на осягнення позитивних зрушень в ситуації з туберкульозом.

В області і у м.Львові було створено протитуберкульозні диспансери із стаціонарами, почала проводитись масова піркетизація дітям.

У 1949 році розпочали вакцинацію БЦЖ новонародженим («через рот»), а дітям молодшого і шкільного віку - нашкірно. З 1962 року в області впроваджено внутрішньо-шкірну вакцинацію БЦЖ, а з 1975-го внутрішньошкірну туберкулінодіагностику (р.Манту).

Велика увага надавалася госпіталізації хворих, їх тривалому стаціонарному лікуванню, скеруванню у санаторії. Цими заходами обмежували контакт хворих з членами сім’ї, в першу чергу – з дітьми. Водночас в області широко розвивалася мережа дитячих санаторних протитуберкульозних закладів – медичних і освітянських, куди скеровувались діти, хворі на туберкульоз, інфіковані та з осередків туб.інфекції. Для прикладу: до 1990 року лише у м.Львові функціонувало 6 дошкільних дитячих закладів санаторного типу з цілодобовим перебуванням, 2 санаторні школи-інтернати, санаторій для дітей дошкільного віку; в усіх районах області були дитячі садки або групи санаторного типу.  Все разом взяте спрацювало на поліпшення ситуації з туберкульозу за період з 60-х до 90-х років.

Варто враховувати і те, що туберкульоз того часу ще добре піддавався лікуванню протитуберкульозними препаратами, не було законстатовано ще патоморфозу збудника і його резистентність, а атиповість збудників туберкульозу лише досліджувалась . До речі, вперше в Україні, L-форми збудника туберкульозу дослідила і описала в науковій праці львівський професор Хома-Лемішко.

Власне кажучи, всі поступи фтизіатрії на Львівщині (як практичні так і наукові) безпосередньо пов’язані з видатними особистостями керівників протитуберкульозних закладів, науковців світової величини, практичних лікарів-фтизіатрів, які заслуговують на те, щоб їх імена були згадані. Це – професор І.Стукало, засновник і керівник кафедри фтизіатрії ЛДМІ, його учень і наступник -  професор Ю.Кулачковський, професор Г.Чемерис – організатор і перший керівник ЛНДІ туберкульозу та його наступник – професор В.Подусовський, професори А.Хома і Хома-Лемішко, - вчені, відомі своїми відкриттями та працями не лише в Україні,але й за її межами.

Із плеяди практичних лікарів-фтизіатрів, які стояли біля витоків організації чіткої системи протитуберкульозної роботи в області, в першу чергу, слід назвати лікаря-фтизіатра В.Кишакевича. Його і досі пам’ятають не лише львівські медики, але й чимало мешканців як Львівщини, так і інших областей Західного регіону України.

Розпочавши свою діяльність на царині фтизіатрії ще до війни, він успішно продовжував її у післявоєнні роки, перебуваючи спочатку на посаді головного лікаря 2-го Львівського тубдиспансеру, а пізніше – як заступник головного лікаря облтубдиспансеру з мед.частини.

Впродовж тривалого часу керував облтубдиспансером Г.Шахініді, який, власне, був ініціатором будівництва нового типового диспансеру, того, що існує на сьогодні. Відомими щодо практичної діяльності у 60-70-х роках були лікарі-фтизіатри облтубдиспансеру Р.Оленюк, П.Кадуков, Р.Богун, В.Саніцький, М.Фаєр, О.Янченко, Г.Зарудна, Л.Костюковський та багато інших.

Все своє життя присвятив фтизіатричній роботі професор О.Ладний. І як головний лікар облтубдиспансеру, і як керівник облздороввідділу, і як завідувач діагностичного відділення ЛРФПЦ, і як професор кафедри фтизіатрії і пульмонології ЛНМУ ім.Д.Галицького, і як торакальний хірург, - він завжди залишався лікарем-фтизіатром, дбав про розвиток фтизіатричної служби, сприяв її удосконаленню, поступам, здобуткам і своєю багаторічною працею вніс величезний вклад у практичну фтизіатрію Львівщини та у діяльність ЛФППЦ.

Календар подій

105546271 628949004376734 8223649419355358497 nВ межах реалізації проєкту «Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), планується пілотний проєкт щодо розробки потенційних підходів задля покращення існуючої системи виявлення та лікування випадків ТБ на рівні закладів ПМСД.
З метою розробки потенційних підходів, що можуть покращити існуючу систему виявлення та лікування хворих на туберкульоз у закладах первинної ланки, необхідно визначити бар’єри, що впливають на ефективність виявлення та лікування хворих ТБ на первинці.
Просимо медиків, котрі надають послуги первинної медичної допомоги та проходили навчання на базі нашого Тренінгового центру, виділити 10 хвилин свого часу і відповісти на питання у цьому посиланні:

Анкетування для визначення бар'єрів щодо виявлення та лікування ТБ в закладах ПМСД