Місто Львів, від заснування якого минуло понад 750 років, який пережив багато епох, переніс панування загарбників різних формацій, - був і залишився українським містом, колискою національної культури, батьківщиною безлічі талановитих і геніальних особистостей у сферах науки, культури, освіти і медицини.

Тут, вперше в Україні і в східно-слов’янському світі було запроваджено масове книгодрукування (1574 рік); заснована Острожська академія (1577 рік); з 1586 року силами Ставропігійського братства була створена мережа шкіл в Галичині, завдяки чому більшість населення було освіченим. Ці добрі традиції львів’яни пронесли крізь віки, незважаючи на несприятливі умови через загарбницьку політику сусідів. Так, до 1939 року в одному лише Львові видавалося понад сто різних періодичних друкованих видань. Львів зберіг відчуття галицької західно-української столиці від старих часів, незважаючи на масові репресії, депортації та різного роду утиски, які зазнав наш народ, особливо за часи комуністичного режиму. Величезну роль у збереженні цих традицій зіграла Українська церква на чолі з її патріархом, митрополитом А.Шептицьким. Граф за походженням і дуже заможня людина, всі свої кошти віддавав на розвій української національної культури. «Тільки такий народ є богатий і сильний, у якому всі, або, майже всі, є заможні. Не много користі із богатства суспільства, коли не розложені вони на всі верстви його» - вважав митрополит Андрей. Крім численних шкіл, таборів для виховання молоді, на його кошти та доброчинні пожертвування було створено у Львові першу доброчинну лічницю, яка мала на меті оздоровлення найбідніших верств населення. Там, вперше у Львові, був встановлений рентгенапарат для масового огляду населення; на рівні європейських стандартів було хірургічне відділення та фтизіатричний відділ. Старожили і по сьогоднішній день з вдячністю згадують високий професійний рівень спеціалістів лічниці і прекрасний догляд за хворими сестрами-монахинями. Після 1939 року ця добра традиція була зруйнована, як і багато інших. З приходом до влади демократичних сил на Львівщині знову розпочались процеси духовного, культурного та господарського відновлення, реабілітоване добре ім’я митрополита А.Шептицького, а разом з тим відновлена його лічниця і легалізована Українська церква.

На Львівщині активно діють різні товариства, в т.ч. і Українське лікарське товариство.Розвиток і становлення фтизіатрії на Львівщині також має свою історію, початок якої сягає ХІХ сторіччя і триває до наших днів; історію, що багата на цікаві факти, видатні особистості медиків-фтизіатрів, які своєю працею і знаннями вклали вагомий внесок у розвиток фтизіатрії як науки, так і практичної медицини.

На даний час відомо, що Галичина в кінці ХІХ на початку ХХ сторіч, з усіх Європейських країн була, чи не найбільше уражена туберкульозом.

Низький життєвий рівень населення, зокрема в містах, відсутність методів раннього виявлення, захисту і ліків призводили до масового поширення туберкульозу, та значної смертності від нього. Так, кожна третя дитина, яка захворювала на туберкульоз, впродовж 1-2 років – вмирала; дорослі також жили недовго.

Щодо форм туберкульозу, то найчастіше діагностувалися поширені, полікавернозні, занедбані процеси, а у дітей – туб.менінгіти, летальність від яких була 100-відсоткова.Медики-фтизіатри старшого покоління згадують, що у 30-х роках минулого сторіччя у м.Львові, на вул.Замарстинівській 274, функціонував санаторій для хворих на туберкульоз, збудований за типовим проектом.

З 1946 року на цій базі функціонували туб.стаціонари для різних форм туберкульозу (а з 1988р. до даного часу – дитяче стаціонарне відділення ММО «Фтизіопульмонологія»). Поминувши нищівну репресивну політику Совєтського уряду на галицьких теренах, як незаперечний факт необхідно відзначити, що створення у післявоєнні роки чіткої системи диспансерної системи нагляду за хворими на туберкульоз та їх лікування було дуже ефективним і спрацювало на осягнення позитивних зрушень в ситуації з туберкульозом.

В області і у м.Львові було створено протитуберкульозні диспансери із стаціонарами, почала проводитись масова піркетизація дітям.

У 1949 році розпочали вакцинацію БЦЖ новонародженим («через рот»), а дітям молодшого і шкільного віку - нашкірно. З 1962 року в області впроваджено внутрішньо-шкірну вакцинацію БЦЖ, а з 1975-го внутрішньошкірну туберкулінодіагностику (р.Манту).

Велика увага надавалася госпіталізації хворих, їх тривалому стаціонарному лікуванню, скеруванню у санаторії. Цими заходами обмежували контакт хворих з членами сім’ї, в першу чергу – з дітьми. Водночас в області широко розвивалася мережа дитячих санаторних протитуберкульозних закладів – медичних і освітянських, куди скеровувались діти, хворі на туберкульоз, інфіковані та з осередків туб.інфекції. Для прикладу: до 1990 року лише у м.Львові функціонувало 6 дошкільних дитячих закладів санаторного типу з цілодобовим перебуванням, 2 санаторні школи-інтернати, санаторій для дітей дошкільного віку; в усіх районах області були дитячі садки або групи санаторного типу.  Все разом взяте спрацювало на поліпшення ситуації з туберкульозу за період з 60-х до 90-х років.

Варто враховувати і те, що туберкульоз того часу ще добре піддавався лікуванню протитуберкульозними препаратами, не було законстатовано ще патоморфозу збудника і його резистентність, а атиповість збудників туберкульозу лише досліджувалась . До речі, вперше в Україні, L-форми збудника туберкульозу дослідила і описала в науковій праці львівський професор Хома-Лемішко.

Власне кажучи, всі поступи фтизіатрії на Львівщині (як практичні так і наукові) безпосередньо пов’язані з видатними особистостями керівників протитуберкульозних закладів, науковців світової величини, практичних лікарів-фтизіатрів, які заслуговують на те, щоб їх імена були згадані. Це – професор І.Стукало, засновник і керівник кафедри фтизіатрії ЛДМІ, його учень і наступник -  професор Ю.Кулачковський, професор Г.Чемерис – організатор і перший керівник ЛНДІ туберкульозу та його наступник – професор В.Подусовський, професори А.Хома і Хома-Лемішко, - вчені, відомі своїми відкриттями та працями не лише в Україні,але й за її межами.

Із плеяди практичних лікарів-фтизіатрів, які стояли біля витоків організації чіткої системи протитуберкульозної роботи в області, в першу чергу, слід назвати лікаря-фтизіатра В.Кишакевича. Його і досі пам’ятають не лише львівські медики, але й чимало мешканців як Львівщини, так і інших областей Західного регіону України.

Розпочавши свою діяльність на царині фтизіатрії ще до війни, він успішно продовжував її у післявоєнні роки, перебуваючи спочатку на посаді головного лікаря 2-го Львівського тубдиспансеру, а пізніше – як заступник головного лікаря облтубдиспансеру з мед.частини.

Впродовж тривалого часу керував облтубдиспансером Г.Шахініді, який, власне, був ініціатором будівництва нового типового диспансеру, того, що існує на сьогодні. Відомими щодо практичної діяльності у 60-70-х роках були лікарі-фтизіатри облтубдиспансеру Р.Оленюк, П.Кадуков, Р.Богун, В.Саніцький, М.Фаєр, О.Янченко, Г.Зарудна, Л.Костюковський та багато інших.

Все своє життя присвятив фтизіатричній роботі професор О.Ладний. І як головний лікар облтубдиспансеру, і як керівник облздороввідділу, і як завідувач діагностичного відділення ЛРФПЦ, і як професор кафедри фтизіатрії і пульмонології ЛНМУ ім.Д.Галицького, і як торакальний хірург, - він завжди залишався лікарем-фтизіатром, дбав про розвиток фтизіатричної служби, сприяв її удосконаленню, поступам, здобуткам і своєю багаторічною працею вніс величезний вклад у практичну фтизіатрію Львівщини та у діяльність ЛФППЦ.

Календар подій

Шановні колеги,
ВООЗ проводить вебінари віртуального медичного консиліуму в рамках Регіонального операційного дослідження по модифікованим короткостроковим схемами лікування ТБ з розширеною стійкістю  виключно пероральними лікарськими засобами.
На вебінарі були представлені презентації «Лінозалід: загальна інформація» та «Мієлосупресія».
Також представлені відеоінструкції: «Оцінка гостроти зору», «Оцінка переферичної нейропатії» та «Оцінка сприйняття кольору».
https://drive.google.com/drive/folders/1PngRlwaO22qsMR1_wli0G4MmvO_EalZn

USAID Horiz Ukranian RGB 2 Color